Є чимало людей, яких дощ за вікном надихає. Мене він надихав перших кілька хвилин, особливо раділа за грядки на городі, які дуже потребували дощу. Все. Більше він мені не подобається. В хаті холодно і сиро. Мерзну в ноги і руки. Без грілки взагалі неможливо заснути. Працездатність - на нульовій позначці. Настрій - відсутній. Таке враження, що я ( Read more... )

Так смачно поласувала черешнями і тільки наприкінці побачила, що вони з хробачками... Так би мовити - для любителів м’ясного :-)

Мені знову можна їсти шоколад і пити каву. Що я останнім часом і ввела знову у свій раціон. Але! Як це не прикро, та очікуваної радості і задоволення мені це не приносить. Можливо, з часом вона повернеться. А може бути й таке, що за цей час я таки відвикла від цих продуктів і напоїв і можу цілком без них обійтися...
Але ж як прикольно було сидіти з ( Read more... )

Гріх скаржитись, друзі телефонують часто, розпитують про самопочуття і розповідають новини з Великої землі (це я так тепер кажу, бо геть не знаю, що і де відбувається). Але коли в мене в черговий раз запитують "а що в тебе нового", я впадаю в стан ступору, тому що не знаю, що відповідати на це запитання.
Здавалось би, ну що в мене може бути нового. ( Read more... )

Забула похвалитися. Лікар казав, що каву я вже також можу пити. Але, що цікаво, мені її зовсім не хочеться. Ані просто кави, ані кави лате, ані будь-якої іншої. Просто тішуся з того факту, що заборону зняли. 

Є одна книжка і одне горнятко. Як ліпше їх запакувати?

Сподіваюся, що останній день осені мине разом із моїм болем у горлі. Сиджу закутана в коцик, горло замотане шарфиком, як у дитинстві, в кімнаті пахне медом і прополісом, а голос, мій більш-менш нормальний голос, досі не повертається. Залишається сподіватися, що це я хворію на цілу зиму наперед, бо більше хворіти мені не хочеться. Не хочу відчувати ( Read more... )

У мене знову вдома є Інтернет. Це таки радість. Приємно тримати руку на пульсі подій, а то трохи почувалася відірваною від світу. Не те щоб у мене була інтернет-залежність, але таки почуваюся впевненіше, коли він вдома працює і я знаю, що гроші щомісяця плачу не даремно.

Виникло бажання викласти фото з моєї поїздки Прага-Дрезден-Краків, так виявила, що забула флешку вдома. Все. Ждіть до понеділка. 

 Перечитала попередній свій допис і аж здивувалася - після настрою, коли панувала мало не всепоглинна радість, на мене напав якийсь меланхолійний сум...